КАРНАЛІЇВСЬКА
гімназія з дошкільним відділенням Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області

   Проблема насильства – не нова. Проте якийсь час була відсутня система виявлення насильства і профілактики цього явища.

    У сім'ї закладається основа любові, пошани, моральності, терпимості. Діти, які стали свідками або жертвами насильства в сім'ї, нерідко самі переносять цю модель поведінки у своє доросле життя і чинять насильство. Коло замикається. Статистика свідчить про те, що більше половини агресорів, кривдників, злочинців виросли в сім'ях, де відбувалося насильство над близькими або над ними.

   Домашнє насильство є однією з найважливіших причин, які сприяють соціальному та психічному нездоров'ю сім'ї.

   Насильство в сім'ї – це: стосунки між близькими людьми, коли один гнобить або заподіює іншому фізичної або моральної шкоди; систематичні агресивні і ворожі дії щодо членів сім'ї, внаслідок чого об'єкту насильства може бути заподіяна шкода, травма, приниження, а інколи навіть і смерть.

    Насильство наздоганяє нас усюди. Ним активно пригощає телебачення, ми самі часто стаємо очевидцями хамської поведінки на вулиці. Насильство виявляється у найрізноманітніших ситуаціях і формах. Унаслідок проникнення насильства в життя сім'ї руйнується моральність, складність у спадкоємності поколінь. Батьки б'ють своїх нащадків, зростає кількість самосудів – розправ із сімейними тиранами.

    Поширенню насильства більшою мірою сприяє і те, що як саме суспільство не готове відкрито обговорювати цю проблему, так і жертви – не готові надати таким фактам розголосу. При зверненні дітей по допомогу і захист до близьких людей рідні інколи ставилися до злочину поблажливо. За експертними оцінками, основна частина потерпілих від сімейного насильства не звертається за допомогою у відповідні державні органи та громадські організації через: небажання «виносити сміття з хати», сором перед друзями, сусідами; небажання зруйнувати сім'ю тощо. Саме тому сімейне насильство є найбільш латентним видом злочину. Інколи при фактах насильства або жорстокого поводження з дітьми в сім'ї, дитячих установах люди виявляють повну байдужість до долі дитини, не повідомляють у відповідні органи.

  Причини виникнення насильства в сім'ї – різноманітні. З них можна виділити дві групи:

1. внутрішні (стосунки всередині родини); 

2. зовнішні (різке майнове розшарування суспільства, ослаблення системи державного контролю за регулюванням виробництва і споживанням спиртних напоїв, наркоманія, криза моралі та культури, уразливість прав дитини, яка живе поряд із психічно хворими тощо).

   Сімейне насильство викликане соціальними чинниками, стресами у сім'ї, вживанням алкоголю або наркотиків. Удаються до фізичної сили тоді, коли не можуть мирно вплинути на ухвалення тих або інших рішень. Існує багато різних думок про причини насильства в сім'ях. Це можуть бути і психічні порушення, і невисокий культурний рівень подружжя.

Одна група причин нерідко породжує іншу. Найчастіше насильство трапляється у сім'ях соціального ризику, у стресовій ситуації. Останніми роками відбувається зростання різних видів насильства і у злагоджених сім'ях.

Види насильства:

• фізичне

• сексуальне

• психічне – умисне приниження честі та гідності одного члена сім'ї іншим, моральні погрози, образи, шантаж тощо

• економічне

• емоційне

• зневага до потреб дитини (моральна жорстокість, занедбаність) 

Насильство в сім’ї має свої особливості:

• Це не одноразова дія. Це – процес, що складається з циклів  насильства, які тримаються на продовженні стосунків потерпілої особи та кривдника.

• Якщо насильство в сім’ї з’явилося один раз, то воно обов’язково повториться.

• Таке насильство завжди відбувається протягом тривалого проміжку часу і має тенденцію до зростання.

• Це насильство між особами, як правило, залежними одне від одного. Найчастіше факт його в сім’ї замовчується й приховується обома сторонами від оточення.

• З погляду винуватця, воно є ефективним, швидким і найменш витратним засобом досягнення визначеної мети. Інші, ненасильницькі, методи потребують великих зусиль. Людина не відмовиться від того, що дає ефект, якщо їй не запропонували альтернативи. Якщо насильника не навчити іншого ефективного способу спілкування з близькими людьми, то він і надалі буде чинити над ними насильство.

• Реакція як суспільства, так і міліції на випадки насильства в сім’ї часто є неадекватною і навіть ворожою щодо потерпілої жінки, а кримінальні покарання домашніх кривдників бувають більш м’якими порівняно з покаранням за аналогічні порушення, вчинені проти сторонніх осіб.

​

П’ять основних типів насильства в сім’ї:

1. ЧОЛОВІК – ЖІНКА. 92 – 97% актів насильства щодо жінок чинять чоловіки. Чому так відбувається? Не тому, що чоловіки від природи гірші, а тому, що існують у системі, де переваги мають влада, сила грошей. Утримування чоловіком сім’ї зумовлює залежність жінки, бо домашня праця – виховання дитини, догляд за господарством тощо – не трактується суспільством як праця. Ми повинні визнати, що останнім часом відбувається і насильство ЖІНКА - ЧОЛОВІК, але воно складає всього 3-8% (тому у викладі матеріалу цієї брошури будемо спиратися на приклади, пов’язані з попередньою ситуацією: ЧОЛОВІК-ЖІНКА).

2. БАТЬКИ – ДІТИ. У ставленні до дітей чоловіки й жінки чинять акти насильства порівну. Дитина має найбільший ризик стати жертвою домашнього насильства, бо вона не може себе захистити. Жінки страждають від чоловіків-кривдників, а діти - як від чоловіків, так і від жінок-жертв. Ось так продовжується пекельний ланцюг насильства. Це необхідно пояснювати потерпілим жінкам, тоді вони, у переважній своїй кількості, припиняють насильство над своїми дітьми.

3. ДОРОСЛІ ДІТИ – БАТЬКИ. Це насильство досить часто (хоч і не завжди) має корені в минулому: діти, які вже виросли, повертають батькам те насильство, яке проти них свого часу чинили батьки.

4. СТАРШІ ДІТИ – МОЛОДШІ ДІТИ. Це віддзеркалення ситуації батько-мати. Старші діти відчули смак влади, вони вважають, що свою владу, свої переваги над слабкими можна і треба використовувати.

5. ЧЛЕН СІМ’Ї – ІНШИЙ ЧЛЕН СІМ’Ї. Це вид насильства одних членів сім’ї над іншими. У ньому беруть участь свекрухи, невістки, тещі, зяті, бабусі, дідусі, діти, дядьки тощо. Насильство чинять над більш слабкими та беззахисними: людьми старшого віку чи дітьми; людьми з обмеженими фізичними чи психічними можливостями; людьми, залежними від інших.

​

Нормативно-правова база, з попередження насильства у сім'ї

​

Нормативно-правова база з попередження насильства у сім'ї і жорстокого поводження з дітьми включає:

• Конвенцію про права дитини;

• Сімейний Кодекс України (ст. 150,155, 164, 165);

• Закон України «Про попередження насильства у сім'ї» від 15.11.01 № 2789-111;

• Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства у сім'ї або невиконання захисного припису» від 15.05.03 № 759-ІУ.

• «Всеукраїнську декларацію протидії насильства», прийняту 26.10.01 Другим Всеукраїнським конгресом жінок.

• Закон України «Про попередження насильства в сім'ї» визначає правові та організаційні основи попередження насильства в сім'ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів із попередження насильства в сім'ї. Так у розділі 1 «Загальні положення», який включає ст. 1-4, дається визначення термінів «насильство в сім'ї», «фізичне насильство», «сексуальне насильство», «психологічне насильство», «економічне насильство», «жертва насильства», «попередження насильства в сім'ї», «реальна загроза вчинення насильства», «захисний припис», «віктимна поведінка щодо насильства в сім'ї». У ст. 2 визначено законодавчі основи попередження насильства в сім'ї. Стаття 3 вказує на органи та установи, які здійснюють заходи щодо попередження насильства в сім'ї. У ст. 4 розглядаються підстави для здійснення заходів щодо попередження насильства в сім'ї.

• У розділі II «Органи та установи, на які покладається здійснення заходів із попередження насильства в сім'ї» (ст. 5-9) детальніше визначені межі повноважень таких органів як уповноваженого органу виконавчої влади, служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх, органів опіки та піклування, центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї, кризових центрів.

• У розділі III «Спеціальні заходи з попередження насильства в сім'ї» (ст. 10-14) розкрито питання про передбачувані Законом офіційні попередження, профілактичний облік і зняття з обліку, захисний припис, стягнення коштів на утримання жертв насильства.

• Окремий розділ – розділ IV (ст. 15) – про відповідальність за вчинення насильства; розділ V (ст. 16) – про джерела фінансування органів та установ, на які покладається здійснення заходів до попередження насильства; розділ VI (ст. 17) – про охорону членів сім'ї при здійсненні заходів із попередження насильства; розділ VII – прикінцеві положення.

• У «Конвенції про права дитини» можна виділити головні статті, які визначають права та обов'язки з попередження насильства в сім'ї та жорстокої поведінки з дітьми:

• ст. 2 (усі права поширюються на всіх дітей без винятку: держава зобов'язана захищати дитину від будь-яких форм дискримінації та прийняти необхідні заходи із захисту її прав);

• ст. 16 (діти мають право на захист від втручання в їхнє особисте, сімейне життя, а також листування, на захист від наклепів);

• ст. 19 (захист від зловживань і неналежного поводження: держава повинна захищати дитину від будь-яких форм поганого ставлення до неї батьків або інших осіб, які відповідальні за неї, і створювати відповідні соціальні програми попередження зловживання та лікування потерпілих);

• ст. 34 (сексуальна експлуатація: держава має захищати дитину від сексуальної експлуатації, зокрема у проституції та порнографії);

• ст. 36 (інші форми експлуатації: діти мають право на захист від усіх форм експлуатації, які шкодять будь-яким аспектам їхнього добробуту);

• ст. 37 (катування та позбавлення свободи: жодна дитина не повинна зазнати катування, жорстокого ставлення, незаконного арешту або позбавлення свободи; затримана дитина має право на правову та іншу допомогу, а також на контакти зі своїми батьками);

• ст. 39 (відновлювальний догляд: держава має забезпечити дитину-жертву конфлікту, катування, жорстокого поводження або експлуатації необхідним лікуванням для забезпечення одужання і соціальної реінтеграції).

• Розгляд звернень про насильство над дітьми

• Порядок розгляду звернень, повідомлень про жорстоке поводження з дітьми або реальну загрозу таких вчинків затверджений Наказом МОНУ від 16.01.04 № 5/34/11, де визначено механізм взаємодії структурних підрозділів Державного комітету України у справах сім'ї і молоді, Міністерства освіти і науки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України. Порядок розроблений відповідно до Конвенції про права дитини (995-021), Конвенції Міжнародної організації праці «Про заборону і негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці» (993-166), Сімейного (2947-14) та Кримінального (2341-14) кодексів України, Кодексу України про адміністративні порушення (80731-10, 80732-10), Законів України «Про охорону дитинства» (2402-14), «Про попередження насильства в сім'ї» (2789-14), «Про звернення громадян (393/96-ВР), «Про освіту» (1060-12), «Про міліцію» (565-12), «Про органи та служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» (20/95-ВР), Указу Президента України від 21.02.03 № 154/2003 (1545/2003) «Про державну програму попередження дитячої без­доглядності на 2003-2005 роки».

• Зокрема, у розділі 2 визначено порядок подачі та реєстрації звернень і повідомлень, виявлення жорстокого поводження. Кожен такий факт документують і передають у службу у справах неповнолітніх за місцем проживання дитини (ст. 2.3). Розголошення даних по суті звернення дитини – незаконне (ст. 2.6).

• У розділі 3 «Розгляд звернень і повідомлень із приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення» вказано на дії органів і установ освіти:

• Ст. 3.4.2. Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадки жорстокого поводження з дітьми чи його вчинення.

• Ст. 3.4.3. Вживають заходів до виявлення і припинення фактів жорстокого поводження з дітьми у навчальних закладах, притягають до дисциплінарної відповідальності співробітників, учнів та інших осіб, які допускають жорстоке поводження з дітьми.

• Ст. 3.4.4. Керівники навчальних закладів зобов'язують педагогічних працівників, зокрема класних керівників, проводити профілактичну роботу з батьками з метою недопущення випадків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також відстежувати подібні випадки з боку інших учнів.

• Ст. 3.4.5. Класні керівники організовують роботу з батьками щодо роз'яснення наслідків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також з особами, які становлять найближче оточення дитини, яка постраждала від жорстокого поводження або потерпіла від реального його вчинення.

• Успішність профілактики насильства в сім'ї прямо залежить від ступеня усвідомлення суспільством глибини цієї проблеми, її наслідків, що виражаються, у першу чергу, у соціальній проблемності дітей і підлітків, погіршенні їхнього здоров'я. Запобігання насильству в сім'ї має стати системою заходів із надання соціальної, психологічної, юридичної та іншої допомоги; соціальної реабілітації членів сім'ї; допомоги у конфліктних ситуаціях у сім'ї; здійснення соціального контролю за поведінкою членів сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї; надання притулку членам сім'ї, які постраждали від насильства.

Особа, яка постраждала від насильства в сім’ї, може звернутися до:

• управлінь та відділів у справах сім’ї, молоді та спорту обласних та районних державних адміністрацій;

• відповідних підрозділів органів внутрішніх справ – дільничних інспекторів міліції, а якщо це стосується дитини, то до кримінальної міліції у справах дітей;

• центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

• центрів соціально-психологічної допомоги;

• центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї;

• неурядових організацій, які працюють у сфері запобігання насильству в сім’ї

 

​